Яна Метьолкіна. За лаштунками ЗМІ: «Орел і решка», “Pink” та інші

Запропонувати новину

Що відбувається за лаштунками «Орла і решки»? Які етапи проходить підготовка матеріалу перед тим, як його оприлюднюють? Про відповідальність перед глядачем та про власний вибір розповіла Яна Метьолкіна, випускова редакторка відомого тревел-шоу «Орел і решка».

– Чому Ви обрали роботу в медіях?
– Тільки ця професія дає мені змогу завжди бути у вирі подій. Бути там, куди інших не пускають.
Наприклад, за день зйомок я можу опинитися в страшній тюрмі — брати інтерв’ю у жорстокого
вбивці. Потім піти за лаштунки мішленівського ресторану, де кухар особисто покаже унікальний
рецепт. А після — опинитись вдома у мешканців раніше незнайомої мені країни. І скрізь мене
пускають тільки тому, що я працівник медіа.
Ця сфера дозволяє весь час зустрічати нових людей та дізнаватись цікаві історії з їхнього життя.
А ще тому, що медіа має силу змінювати людей і світ. Наприклад, певна програма чи стаття може
так вплинути на навіть невідому мені людину, що та змінить ставлення до чогось, чи навіть змінить
своє життя.

– Як Вам вдалося потрапити до справжнього робочого середовища?
– Я вчилась в Iнституті журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. І в мене був товариш на “П’ятому каналі”.
Попросилася до нього на практику у відділ новин. І тоді вперше побачила цю кухню. Наступного
року прийшла ще раз. Поступово здобула довіру команди і мені почали доручати створення своїх
сюжетів. Так і почалося. Ще паралельно проходила практику у відділі новин на “Інтері”.

– Яно, спочатку Ви працювали журналісткою. Як почалась ваша редакторська кар’єра?
– Я мріяла стати кореспонденткою новин. Багато над цим працювала. Але поступово я почала
розуміти, що в мене не сильно виходить. Мені було складно з шаленою швидкістю щодня
знаходити нові теми для сюжетів. І так само швидко видавати їх в ефір. І тоді головний редактор на
“П’ятому каналі” дав мені пораду. Сказав, що саме мені варто спробувати інший жанр. Не щодня
робити крихітні сюжети. А створювати одну велику програму на місяць. Я тоді дуже засмутилася.
Як це мене не взяли в штат новин?! Критикувала себе. Але як виявилося потім, все то було дійсно
на краще. Дуже скоро мені запропонували написати сценарій для пілоту програми “Pro Весілля”.
(Вона вийшла на каналі K1). Це була перша програма, де знадобились саме сценарні і
редакторські здібності. І тоді я зрозуміла, що це реально моє.

– Чому Ви обрали саме Pink? Це було продумане чи випадкове рішення?
– Чесно кажучи, робота в друкованих ЗМІ — це моя спроба втекти від шаленого темпу роботи на
СТБ. Я працювала в проектах “Слідство ведуть екстрасенси” та “Все буде добре”. Майже за рік у
мене не було жодного вихідного, і я була виснажена на максимум. Звільнилася. З думкою, що
більше ніколи не повернуся на телебачення. І невдовзі знайшла на сайті Rabota.uа вакансію у
видавничому домі “Вавілон”. Там навіть не було вказано, до якого саме журналу запрошують. Про
це я дізналася на співбесіді. Ми дуже класно спрацювалися з головною редакторкою Уляною Бойко.
І дуже скоро я стала її заступником.

фото http://ilovemyjob.com.ua

– Жінки часто дослухаються до порад із глянцевих журналів. Яка відповідальність падає на плечі редактора?
– Головна відповідальність — це вибір центральних тем номеру. Саме ти і твоя команда визначає,
що актуальне цього місяця. Яка тема, який тренд, яка проблема. Про що буде цікаво прочитати
твоїй аудиторії. Про що їй варто знати. Про що зараз говорять у світі? Про що не можна мовчати?
Як збалансувати корисне з цікавим, розважальне і важке. Має бути рівновага тематик матеріалів.
Щоб не перетворитися просто на журнал з картинками.
Друге — це вибір героїв для інтерв’ю. Ми визначаємо, чия думка цікава і корисна. Вибираємо
тему, напрямок бесіди. Стилістику фотозйомки. Часто ми відкривали читачеві нових людей, лідерів
думки, які ще на стали мегапопулярними.
І, врешті, несемо відповідальність за те, чи цікавий номер, чи він надихає. Чи щасливий читач від того, що витратив на нас час і гроші.

– Ви працювали заступницею головного редактора. Чи справді вся відповідальність у роботі
лежить на цих двох людях?
– Робота в медіа — це завжди командна робота. Кожен відповідає за свою чітку зону картини. І
якщо “налажає” хтось один — це відразу видно. На картині з’являється якась незрозуміла пляма.
Це треба швидко виправляти, допрацьовувати.
Але головний редактор чи заступник — це лідери. До їхньої думки прислуховуються, їх смак
сильно впливає на подачу і зміст всього видання. На тематику, верстку, стиль, підбір фотографів і
стилістів для центральних фотосесій.
Якщо журнал публікує якийсь претензійний чи скандальний матеріал — відповідати за це і
відстоювати його право на існування теж має саме головний редактор.
І основне — шеф-редактор та заступник задають настрій у колективі. У часи авралів і дедлайнів —
це дуже важливо.

– А якщо говорити про ТБ?
– Аудиторія ТБ набагато ширша. Твою помилку побачать мільйони. І то буде дуже неприємно. Тим
паче, що інформації, яка йде з екрану людина схильна більше довіряти. Відео впливає і на розум, і
на емоції.
Журналіст/редактор, що працює на ТБ, сильніше впливає на людей. Тому тут треба ще ретельніше
перевіряти факти. І більше часу витрачати на драматургію подачі інформацію, щоби вона була
цікава. Щоб кожен сюжет був — як маленький повноцінний фільм.

– Робота у такому відомому тревел-шоу як «Орел і решка» несе за собою відповідальність за
достовірність озвучених фактів. Як Ви працюєте з фактчекінгом? І як це було під час роботи в
Pink і коли Ви ще були журналісткою?
– Ця робота складається з багатьох частин. По-перше, ми вишукуємо цікаву інформацію в інтернеті
(куди поїхати, що їсти, що робити). Потім на цю люкацію виїжджає продюсер і дізнається про все
особисто. Все на собі перевіряє. Йому допомогає людина-локал (та, що живе в цьому місті, все знає і допомагає у зйомках). Потім продюсер передає всю цю перевірену інформацію редактору-
сценаристу. На її основі створюються підводки і фактаж для ведучих. Після цього вся команда
виїжджає на локацію. Все знімаємо, пробуємо, перевіряємо на собі. Паралельно редактор на
локації випитує і занотовує різні цікавинки у локалів чи працівників цієї локації (продавець,
консультант, дерижер, експерт тощо).
А також занотовує якісь свої суб’єктивні відчуття. Якщо редактор не сам буде писати програму, на
зйомках якої був, то всі ці нотатки і знання передає іншому редактору. І під час подальшого
створення текстів для сюжетів він може робити підказки.
Наступний контрольний етап перевірки достовірності інформації — перший перегляд готової
програми. Дивиться вся команда. Вносить правки. Потім так само відбувається другий перегляд. І
фінальний, який називається перегляд “майстра”. На фінальному етапі ти видивляєшся, щоб кожен
титрик, плашка, начитка, кадр, синхрон був правильний і на своєму місці. Потім програму
перевіряє сам канал. І тільки тоді вона йде в ефір. Це капець як багато роботи. Але тільки так
можна бути певним, що в ефір не проскочить якась лажа.
В журналі — все легше, тому що в тебе є тільки текст та ілюстрація. Немає відео, музики, монтажу.
Тому творення продукту і перевірка фактажу займає набагато менше часу.

фото http://selfmadewoman.community