Художниця Марія Примаченко – Прима наївного мистецтва

Запропонувати новину

«Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі...» – так говорила про себе самобутня художниця Марія Примаченко – представниця  українського «наївного мистецтва».

Вона народилася 1908 року в селі Болотня на Київщині в родині творчо обдарованих людей. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Батько бондарював, займався теслярством і різьбленням по дереву. Мати була визнаною майстринею вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент.

У дитинстві Марія перехворіла страшною недугою – поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Через хворобу не мала можливості працювати в полі, проте вона весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання.

«Починалося все це так, – згадувала художниця. – Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала різні квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…». Всі сусіди, які проходили повз, милувалися красою, зробленою руками дівчинки. Хвалили, просили прикрасити і їхні хати. Так розпочався її творчий шлях.

У 1935 р партійне керівництво республіки вирішило провести Всеукраїнську виставку народних художніх промислів. І по українській глибинці роз’їхалися столичні художники і майстри народних промислів в пошуках талантів. Талант Примаченко відкрила у 1936 році майстриня-ткаля і вишивальниця киянка Тетяна Флору.

Популяризацію творчості Примаченко займався журналіст Григроій Мєстечкін, який написав статтю «Людям на радість» про художницю з глибинки. Після виходу статті про художницю дізналася вся країна. Пізніше Мєстечкін став автором сценарію документального фільму про Марію «Створи своє сонце» (1968 р).

У 1936 році Марію запросили до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Творчість Примаченко стає різноманітнішою – вона не тільки малює, але й вишиває, захоплюється керамікою. В цей час вона почала виставлятися. Її виставки з великим успіхом проходили у багатьох країнах світу. Її дивовижних людиноподібних звірів починають демонструвати на всесвітніх виставках. Париж, Варшава, Софія, Монреаль та Прага захоплюются мистецтвом Маріі. А сама дівчина довідується про це лише з газет.

У 1937 році на всесвітній виставці в Парижі Марія Приймаченко отримала золоту медаль, здивувавши своїми картинами мистецький світ… Пабло Пікассо називав її твори “Прекрасними роботами геніальної жінки”. А Марк Шагал так захопився творчістю Марії Приймаченко, що аж сам почав малювати дивних істот, що дуже схожі на звірів нашої геніальної художниці.

Це був найщасливіший період у житті художниці. Адже здавалося, що вона ладна все життя присвятити лише малюванню. Але якось, гуляючи Києво-Печерською Лаврою, вона зустрічає односельчанина–лейтенанта Василя. Заради коханого, Примаченко залишає Київ і повертається у рідне село.

Тут вона пережила найстрашніші роки свого життя. В 1941 році в пари народжується син Федір. Але про те, що став батьком, Василь дізнається тільки з листа Марії. Адже на фронт його забрали одним з перших. Через війну молодята навіть не встигають побратися.  Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина. Життя Марії зупинилося. Вона покинула малювання і не торкалася фарб 20 років.

Тільки у 1960 році художниця починає працювати над новим циклом – «Людям на радість», до якого увійшли роботи «Сонях», «Синій вазон з квітами», «Голуб на калині», «Пава у квітах», «Лев». За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка.

Як зізнавалася Марія Примаченко, у неї не було «професійних хитрощів». Вона малювала на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовувала гуаш та акварель. Перевагу віддавала гуаші, бо саме ця фарба дає соковитий, декоративно виразний образ з чітким силуетом. Художниця спочатку вела лінію олівцем, якось недбало, «по-дитячому» окреслювала контури зображення, а вже потім упевнено, вправно клала колір.

Вона була не тільки прекрасною художницею, але й талановитою поетесою. Її вдалі підписи до картин у вигляді коротеньких примовок дуже легко запам’ятовуються: «Веснянки-роговички – веселії птички», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав – обох обнімав» тощо.

Фантастичні звірі – це витвір геніальної уяви художниці. Таких звірів не існує у природі. «Дикий чаплун» – від слова «чапати» – таку назву Приймаченко придумала одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь вільхові зарості. Взагалі її «звірина серія» – явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Тетяна Флору категорично наполягала, щоб Марія залишалася в майстерні і не їздила на “натуру” в зоопарк. Вона боялася, що реальні звірі із зоопарку можуть затьмарити «наївний» і строкатий тваринний світ, придуманий Марією.

А незадовго до смерті вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Примаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. Тому проблеми і біди багатьох чорнобильців вона знала дуже добре. Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

В останні роки життя стара недуга прикувала Марію до ліжка. Але спілкування зі світом продовжувалося – вона малювала до останнього.

Сучасність

  • Рід Примаченків-митців продовжився. Її найкращим учнем був син – Федір, нині заслужений художник України. Пішли її шляхом і онуки – Петро та Іван. Сьогодні вони – молоді, талановиті художники, кожен – яскрава індивідуальність. Зростаючи поряд із такими майстрами, як їх бабуся та батько, вони перейняли все найкраще.
  • Через твори Марії Примаченко в 2013 році мало не розгорівся міжнародний скандал. Фінський авіаперевізник FinnAir наніс на один зі своїх літаків малюнок дуже схожий на роботу Марії Примаченко 1961 року «Щур у дорозі». Малюнок був «розроблений» дизайнером компанії «Марімекко», яка визнала факт плагіату і згодом вибачилися за цей інцидент.

  • Зараз картину Марії Примаченко можна купити приблизно за 5-6000 $  Хоча, на думку експертів, з часом ціни на живопис Примаченко піднімуться до її справжньої вартості – сотень тисяч доларів. Саме через це у 2002 р дві роботи художниці викрали з фойє іванківського Будинку культури, в 2004 році була вкрадена картина з місцевої школи, а в 2006 р 5 грабіжників обікрали дім в селі Болотня, і винесли більшість робіт.
  • Однією з популярних тем у творчості  художника Івана Семесюка є химерні вишиті тварини у стилі Марії Примаченко:

  • 2009 рік за рішенням ЮНЕСКО визнано роком Марії Примаченко.

 

За матералами ukrainki.kanalukraina.tvaif.ua , velykiukrainci.livejournal.com , http://ukrmystetstvo.blogspot.com

Читайте також: Внезапные реплики: художник Алексей Яловега